Ми так багато віддаєм
Всім тим, хто зовсім не цінує.
Несемо світло поміж тими,
Хто без жалю його отруїть.

Одним — себе без вороття,
До крихти душу, до останку,
А їм — байдужість все життя,
Холодний погляд на світанку.

Комусь лиш усмішку легку —
І серце вмить її впізнає.
А іншим — сонце у руках,
Та навіть світло їм не сяє.

Комусь віддаш всього себе,
Усю любов, і серце й душу.
Та хтось знецінить і мине,
Кинувши фразу: «Мусиш…»

Та все ж даруй, не жди чудес,
Світ — це дзеркало єдине.
Добро, що ти завжди несеш,
Колись до тебе знов прилине.

#іваннаандрейків?