В Гефсіманськім саду тиша страхом німим кожний кущ огорнула.

У кривавому поті Ісус у молитві до Батька звертавсь.

Його ж учні не з волі своєї – з великої втоми поснули.

День Господній страшний чорним болем уже наближавсь.

Він благав: “Пронеси чашу цю мимо Мене, Тобі все можливо.

Проте, Отче, не Я чого хочу, а Ти, Батьку, Ти…”

І з’явився із неба скорботного Ангол й додав Йому сили,

І Ісус на колінах затерплих пильніше моливсь.

Батьку наш, підкріпляй, не позволь в дні скорботні заснути.

Не позволь відріктися найближчого друга у скруті тяжкій.

Щоб не відчаю крик, не криваві слова воріг наш зміг почути,

Щоб кричав “Аллілуя” наш дух у найважчі хвилини свої.