Зачекались Твойого дощу, Боже наш, зачекались.
О, як треба, щоб Ти із небес його щедро пролив
На посіяне Слово, щоб зерна його проростали,
І щоб серце своє кожен грішник для Тебе відкрив.

Щоби люди спішили в церкви, щоб спішили до Тебе.
Щоби храми наповнились співом спасенних сердець,
Щоб з'єдналася кожна душа у хвалі цій із небом
І промовила вдячно, всиновлена:"Ти - мій ОТець!"

Зачекалися, Боже, дощу благодаті Твоєї,
Яка зцілює душу, виводить з полону гріха.
І немає тоді чогось кращого в світі для неї,
Аніж воля Твоя досконала, приємна, блага.

І коли, Боже, Ти Святим Духом приходиш із неба,
То вуста вже тоді неспроможні байдуже мовчать.
Тягарі всі скидаючи у покаянні із себе,
Неспасенні з Тобою зустрітися слізно спішать.

Зачекались і ми, хто вже знає той дощ благодатний,
Хто втамовував спрагу під струменем свіжим не раз.
О, як хочеться знов пережити ті миті відрадні,
Коли Ти обіймаєш любов'ю Своєю всіх нас.

Ти схилися, Господь, в життєдайнім краплистім дощеві,
Щоби край наш ожив, пробудивсь від гріховного сна
І Тобі віддав славу, єдиному Богу - Творцеві,
І спасенною стала тоді ще душа не одна.

Щоб народ Твій також в покаянні схилився до Тебе,
Повернув у серця колись втрачену першу любов...
Ти пролий, Боже, дощ благодаті Твоєї із неба,
Сповни Духом Святим Ти серця наші, Господи, знов.