В'їзд Христа в Єрусалим

Лк 19:41: "І коли, наблизившись, побачив місто, то заплакав над ним"

«Єрусалиме,о Єрусалим!
Скорбить душа і душать горло сльози.
Всюди Любов Свою являв Я їм,
Вони ж Мені–знущання і погрози!

Скільки разів хотів Я вас зібрати,
Дітей твоїх, мов пташок жовторотих.
Під крила пух, теплом всіх обійняти
І годувати,берегти при перельотах!

Хотів любить, хотів від зла спасати,
Хотів простить,а ви–не захотіли.
Єрусалиме,скільки будеш спати?
Мого приходу ви не зрозуміли!

Ось зостається нині дім пустий,
Для вибраних таке життя ганебне.
Чом хулиш ти Мене народе мій?
Я ж бо явив тобі Царство Небесне!

Прийми Мене, пізнай Моє ім'я,
Прийди, вернусь, давай удвох поплачем.
Пробачимо тобі, Отець і Дух і Я,
Любов ж не може вчинити інакше!

Єрусалиме,о Єрусалим!
Я знов прийду в Небесному вже тілі.
Останок твій назву тоді Моїм
І більше не скажу–НЕ ЗАХОТІЛИ»...

Не на білім коні і не в царськім наряді,
Наш Ісус у чудове те місто в'їжджав.
Був таким,як завжди,в простоті, не в обряді,
Жезла царської влади в Руках не тримав.

Та красиве те слово«Осанна»кричали,
У цей день для людей Він Царем став й тому,
Із радістю шу́мною всюди встрічали
І дорогу із пальм постилали Йому.

Та недовго Ісусу ця слава звучала,
До розп'яття залишились лічені дні.
І в той день юрба злісно тоді закричала,
Не«Осанна»їх крик буде,а–«Розіпни!» .

Віддадуть вони Бога на смертні ті муки,
Ні, не трон приготують,а древо хреста .
І знайомі всі вулиці і перевулки,
Проводжали із сумом Ісуса Христа.

А смоківниці листям також шелестіли
І хотіли від спеки накрити Христа.
Ніби знали,що цвяхи проб'ють Його тіло,
Ніби знали,що близько година вже та.

Каміння на мосту, немов знавши розлуку,
Тісно сти́снувшись разом,просили:–
«Не йди!
Зробиш крок за межу–подаси смерті Руку!»,
Та Господь про це знав, Він хотів світ спасти.
⠀
Люди йшли за Ісусом,із вікон дивились,
Діти дзвінко кричали,мовчав Божий Син.
І Йому,як ніколи,ще так не раділи,
Серед шуму юрби наш Христос був Один.

І розкидані пальми,квітки по дорозі
І одежа, в пилу́ все було на землі.
Якийсь раптом хлопчик Ісусу під ноги
І на руки Ісус малюка взяв Свої.

І на посмішку Він відповів,посміхнувся
І до серця Свого те дитя пригорнув.
І все ближче удар молотка Йому чувся,
Люд готовий розп'яти уже Його був.

Не сьогодні іще,не сьогодні та скоро,
До того дня все тихо і швидко ішло.
Де юрба поведе Сина–Бога на го́ру,
Увінчає терниною Боже Чоло.

Мій Господь!Натовп цей Тебе просто відкинув,
Не повірив словам Твоїм і чудесам.
Хоч являв до його Ти Любов Свою,Силу,
Він за Божого Сина Тебе не прийняв.
⠀
Мій Ісусе! Я знаю,що буде з Тобою
І про день Торжества теж відомо мені.
Та не хочу радіти,йти разом з юрбою,
Провести Тебе хочеться у тишині.

Ти назад не вернешся.Ти вибрав дорогу,
То була Твоя ціль і святою мета.
Ти вступив добровільно у битву духовну,
Щоби гріх мій прибити навік до хреста.

⠀Я дивлюсь,як Ти йдеш до Голгофського трону
І свій погляд на хрест у сльозах знов зведу.
Ні одежі,ні вітки не кину додолу,
На дорогу я серце своє покладу. Амінь

Автори—Віра Кушнір; Любов Васеніна;
Переклад Ангеліни Ющук