" І сталося,- наступного дня Він відправився у місто, що зветься Наїн..." (Єв. Луки 7:11)
"...Господь перевяже рани народу Свого..." (Іс.30:26)
Іде процесія. Над сином плаче мати. Біль невимовний, бо й сама вдова. Хтось може їй лише поспівчувати. Чи ж легше стане? Сина вже нема...
Не легкою була вдовина доля, Сліз не злічити, смутку і тривог. Та все приймала так, як Божу волю, І вірила: поможе тільки Бог.
І ось тепер ця надвелика втрата: Єдиний син... Опора у житті... Вже пізно порятунку десь шукати, Надії промені згасали у пітьмі.
Душа мов на шматочки розривалась, Колючий біль у серце проникав... Та все ж тихенько Господа благала, Щоб Він її в житті не залишав.
Ось так ішла, зігнувшись, по дорозі. Син - в домовині, а кругом - юрба... І по лиці текли гарячі сльози... Та раптом руку на плече хтось їй поклав.
" Не плач..."- так ніжно, лагідно промовив, Й до тіла нерухомого звернувсь: " Юначе, встань!" Вмить щезли смуток й горе. О, чудо! До життя юнак вернувсь.
Хіба можливо радість приховати? В обіймах материнських знову син! Народ став Бога гучно прославляти, Таке вчинити міг лиш Він один.
Лиш Він,- Ісус, - пророк із Назарету, Надію втрачену міг воскресити знов, Лиш Він мав владу над життям і смертю. Яка велика Господа любов!
Це Він незрячим очі відкриває, І гоїть рани зболеній душі. Це Він з-під влади ворога звільняє, На волю змучених виводить назавжди.
Ісус лиш міг не просто співчувати, А лікувати зранені серця... До ніг Його схилилась низько мати, Й прославила Небесного Творця.
****************
Господь Своїх не залишає у стражданнях, Ми - Його діти, дочки і сини. Він бачить сльози, чує всі благання, Він поряд з нами, де б ми не були.
Й коли в душі надія вже згасає, І сил не вистачає далі йти,- Лиш мить одна довкола все міняє, Один лиш дотик Божої руки.
" Не плач, дитино,"- Бог до тебе скаже,- Молися й вір, Я відповідь подам." І рани серця ніжно перевяже, Й проллє на них зціляючий бальзам.
Вмить смуток щезне,відійдуть тривоги, І радістю наповнена душа, Подяку серця принесе для Бога, За те, що Він в житті не залишав.
Дякую, Домініка,за хороший відгук.Я теж люблю віршовані розповіді.Та не завжди вдається написати.Коли писала цей вірш, то ніби відчувала переживання вдови.Висновок взагалі важко було написати.До речі,останній стовпчик теж не дуже мені подобається.Може з часом прийде краща думка.Треба подумати.Дякую за пораду і за відвертість.Хай вас Бог благословить!
Спасибі,Ірино! Вірш дуже хороший,проникливий. Люблю читати заримовані розповіді,ніби в думках переношуся туди,бачу вдову,Ісуса..От тільки маленька порада: спробуйте останній стовпчик трошки підкоригувать,щоб він гармонійніше звучав,в такт до всього вірша.
Коментарі