Іду сама… Іду сама… Й ніхто мене не бачить… Ніхто не помічає мою біль… Ніхто не розуміє, чому плачу… І навіть свій стає немов чужий…
Немає місця, щоб від всіх сховатись. Немає часу, щоб піти туди Де можна буде вже не посміхатись, Де сльози будуть, як потік води.
Кому з людей потрібні твої болі? І хто спроможний серце зрозуміть? Лиш тільки той, хто добре з цим знайомий, І той. Кому самому це болить.
Та зазвичай, вони від нас далеко… Нас розділяють тисячі шляхів… Попити з ними чаю було б легко, Якби не відстань прожитих років.
А нам порою просто необхідно Надихатись хвилинами в тиші, Щоб дати трішки серцю відпочити, Щоб дати відійти своїй душі.
Щоб просто заспокоїтись від муки, Від т думок, що роєм в голові, Перев’язати зраненії руки І відпочивши встати й знову йти.
Але чомусь так часто не виходить Зробити так, як хочеться тобі… І вже не йдеш вперед до перемоги, Тому, що в серці заховав ти біль.
Тобі нічого радість не приносить, Немає втіхи в світі для душі. І вже нічого в Господа не просиш У ці печальні і самотні дні.
Ти тільки хочеш просто полежати… Сховатись з головою від усіх… А потім взяти й сильно закричати Щоб той тягар з грудей упасти зміг.
Так. З нами Бог. І ми це добре знаєм. Ніхто не забуває з нас про це. Та всі ми люди, й всі чомусь страждаєм, І всі ховаєм ми своє лице.
В усіх бувають відчаю хвилини, Коли стає немилими цілий світ. І хочеться потіхи від ЛЮДИНИ, Щоб з КИМОСЬ біль і муку розділить.
Щоб ХТОСЬ сказав, що добре розуміє, Що саме зараз є в твоїй душі. ХТО ПОГЛЯДОМ ЄСТВО УСЕ ЗІГРІЄ У НАЙСКЛАДНІШІ І НАЙТЯЖЧІ ДНІ.
Нам всім в житті тепла не вистачає, Простих, приємних і малих речей, Того, від чого серце розцвітає, Від чого сльози радості з очей.
Ми з вами на землі усі живемо, Ми маємо і радощі і біль, Та ми тоді усе в житті пройдемо Коли на поміч друг приходить твій.
Нас Бог в житті ніколи не лишає, Й тоді, коли, у серці буревій Він нам на поміч ближніх посилає, Щоб ми могли здолати смуток свій.
І хоч нам тяжко на земній дорозі, Й так часто не стає потрібних сил, Не забуваймо утішання Божі, Бо Він є з нами до останніх днів.
Навчімось болі ближніх помічати, Які сховались глибоко в душі, І добрим словом змучених обняти, Не залишивши їх на самоті.
Можливо зараз це комусь потрібно, Й хтось гірко плаче у своїй журбі, Тож будьмо тими, кому завжди видно Усіх , хто знемагає у борні.
І бути тими, хто їм допоможе, Хто зможе підбадьорить й підкріпить. Лиш тільки разом ми пройти все зможем. Тож хай нас всіх Господь благословить. Амінь.09.12.2022р.