Будь ласка, оцініть, навівши мишку на шкалу:
( 3.7 | 6 голосів )
Вітер шепоче у сутінках долі,
Мрії бентежить ліниві і кволі,
Стукає в душу, стріляє у скроні,
Плеще хвилинами в вічні долоні...

Дощ - передвісник осіннього суму,
Крапле поволі і думає думу...
Клен пожовтів, похолився трагічно.
Все в цьому світі не вічно, не вічно.

Вітер співає у стиглому житі
Про неминучіть наступної миті,
Про незбагненність пройдешнього болю -
Шепче він тихо намоклому полю...

Вічно сумує, стікає і плаче
Дощ за вікном моїм, нібито, наче
Дні мої плачуть за щастям колишнім
Тугою осені перед Всевишнім.
Поділитися:
[+]
Сподобалось
6

Коментарі 

 
+1 #1 Дизайнер 16.01.2016 22:52
Як чудово написано, не вірш, а мелодія!аж хочеться виплакатися! мене він чомусь дуже розчулив, спасибі вам! ви помилку механічну допустили - клен похилився, мабуть ви хотіли сказати.(а у вас похолився).
Цитувати
 

Додати коментар


Захисний код
Оновити