О, не дай мені втратити віру,
Я втомилася, Боже, прости,
Твоя донечка знає ту міру
До якої ще треба рости.

У долонях Твоїх мені тепло,
І надійно Татусю, але...
Біль у серці буває нестепний
Коли бачу знайоме лице,

Що кидає камінням у душу,
Ні за що, хіба тільки за те,
Що зуміла живою на сушу
Із вулкану втекти, а тепер?

Відчуває іще гірше пекло,
Бо ніхто не побачить речей
Що страшніші від болю і смерті-
То відчуження рідних людей.

Їм потрібно підставити плечі
Їм потрібна підтримка згори,
І заповнити біль порожнечі
У проломі стояти за них.

О не дай мені втратити віру,
А направ до святої мети,
Відчувати тугу наболілу
І бальзамом на рани прийти.