Надкушений місяць над хатою, Знекровлений, байдуже сяє. Попробуй, знайди винуватого! Чого нам ще не вистачає?
Чого нам ще треба щоб зорями В очах наших радість світилась? На доленьку ремствуєм з горя ми? Чи ж небо від нас зачинилось?
Звикаєм миттєво до зручного. Не вдячність росте, а вимоги. Довколо нас більшає штучного І меншає в душах святого.
Ми ситі, та незадоволені. Ми вільні, а розум бунтує. Дрібницями нерви оголені - Ми час витрачаємо всує.
Міщанство втекло майже з лексики, Знайшовши притулок у генах, І плодить на світ анорексиків Душевних, з бурчанням у венах.
У темряву зорі закутались, Сховались від світла міського. Ми в приорітетах заплутались У пошуках щастя земного. ************** Росте наше щастя із вдячності Та здатності до здивування. Ох, як би нам по-необачності Не вбити його наріканням.
Коментарі
Та здатності до здивування.
Ох, як би нам по-необачності
Не вбити його наріканням.
Амінь.Допоможи,Господ и!